Tento text přinášíme česky i ukrajinsky. Univerzita Palackého je v případě eskalace konfliktu na Ukrajině připravena pomoci ukrajinským studentům i zaměstnancům, kteří pobývají v Olomouci. Podle rektora UP Martina Procházky jde o jednoznačný projev solidarity se zemí, která si svobodně vybrala evropskou cestu a prozápadní orientaci.
Ukrajina čelí dlouhodobě velkému tlaku ze strany sousedního Ruska. „Velmi pozorně sledujeme situaci na hranicích mezi Ukrajinou a Ruskem. Chci ubezpečit naše studenty i akademiky z Ukrajiny, kteří u nás pobývají, že jsme v případě napadení jejich vlasti připraveni je podpořit. Domlouváme spolupráci s tlumočníky, psychology, právníky a dalšími, jejichž pomoc by v případě vypuknutí konfliktu mohla být potřebná,“ uvedl rektor UP Martin Procházka. Na Univerzitě Palackého v současnosti studuje zhruba 150 studentů z Ukrajiny, zaměstnanců zde působí na dvě desítky.
Svou pomoc už nabízejí i někteří pedagogové. Jak upozorňuje například docentka Naděžda Šišková z Právnické fakulty UP, je potřeba, aby se proti hrozbám ze strany Ruska ozvala i akademická a vědecká veřejnost z různých zemí. „Jako právnička a politoložka vím, že v současném konfliktu v nemalé míře se jedná i o propagandistické účely a o získání politických bodů u ruské veřejnosti. Proto by hrozba použití síly coby prostředku pro vyřešení konfliktů měla být rázně a jednoznačně odsouzena a je dobré, pokud to zazní i z akademických kruhů,“ uvedla docentka, která se na Ukrajině narodila a s univerzitou Tarase Ševčenka v Kyjevě úzce spolupracuje ve společném grantovém projektu Jean Monnet Network.
Případnou pomoc a veškeré potřebné aktivity bude koordinovat Dobrovolnické centrum UP.
Nenechme v tom Ukrajinu
Na Ukrajině jsem strávila šest let a tu zemi si zamilovala: lidi, města, kulturu. Snažím se i v těchto dnech zachovávat kritický odstup, nebýt jen fanoušek svého klubu, ale přiznávám, že to jde jen velmi těžko. Nebudu-li tedy v následujících řádcích stoprocentně objektivní, nezlobte se, snažila jsem se, ale city se občas derou na povrch zcela samovolně.
O prostoru jménem Západ, ve kterém žijeme a pracujeme, mluvíme často s jistou dávkou pesimismu. Dnešní svět není, co býval, a to málo, co z něj zbylo, určitě utratí generace našich dětí, vždyť se na ně podívejte. Ničeho si neváží. A přitom my jsme ta civilizace, kultura, prosperita a především, zejména a hlavně hodnoty. Hodnoty jsou pro evropského politika, intelektuála nebo alespoň novináře něco jako dobrý den a na shledanou. Pro hodnoty nemůžeme přijmout ani jednoho dětského migranta, pro hodnoty, obvykle úplně ty samé, musíme okamžitě všechny přijmout a zachránit celý svět.
Když v Kremlu nad mapou někdejšího Sovětského svazu hledají odpovědi na vnitropolitické otázky – jak vyhrát příští volby? jak vysvětlit lidem, že se nemají tak dobře, jak si zaslouží? proč náš stát nefunguje tak, jak nefunguje? – rozčilujeme se. Nedopustíme přece, aby si Rusko bralo země kolem sebe jako pašalik, aby budovalo novou sféru svého vlivu. Jsme razantně proti.
Ale tím naším proti už v Moskvě možná začínají nové série anekdot. Co nám Evropa zakáže zítra? Francouzský sýr? Italské víno? Nebo snad Olomoucké tvarůžky?
Ukrajina chce vstoupit do Severoatlantické aliance. Má to napsané v ústavě. Nemá to tam pro nic za nic. Bojí se, že jim mocný soused na východě nedovolí patřit ke společenství na západě, když na to nebudou mít ten správný papír. A mají pravdu.
V diskusi o možné válce na Ukrajině padlo několikrát naše ne. Ne vstupu Ukrajiny do NATO v tuto chvíli a bůhvíkdy vůbec. Ne reálné pomoci v případě napadení Ruskem.
V našem západním světě si příliš vážíme vlastního pohodlí a hodnot, než abychom za ně šli bojovat. Jenže to už tu bylo.
Nepomoc Československu v roce 1938 neodvrátila světový konflikt ani o jeden celý rok. Druhou světovou válku by Evropa nezvládla, kdyby Američané jen házeli ty chutné konzervy značky UNRRA, bylo třeba trochu víc.
Je to rébus a možná nemá řešení – dobré řešení. Ale ohánět se tím, že v Kyjevě bojují také za naše hodnoty, což je bezesporu pravda, ale obávat se především toho, aby se dokončil Nord Stream 2, to je popření těch samých hodnot.
Abychom si rozuměli. Neříkám, že máme zítra otevřeně deklarovat, že válka s Ukrajinou je i naše válka. Nikdo tu nechce třetí světovou válku. Jenže když v tom necháme Ukrajinu samotnou a budeme čekat, jak moc špatně to dopadne, nemůžeme si lhát do kapsy, že nám jde především o hájení našich židovsko-anticko-křesťanských kořenů. Anebo ty kořeny aspoň musíme podrobit novému pořádnému průzkumu.
Lucie Řehoříková
Doktorandka, studentka oboru Srovnávací slovanská filologie, FF UP. Od listopadu 2014 do července 2020 vedla České centrum Kyjev.
Понеділок, 21 лютого 2022, 14:45 - Текст: Івана Пустєйовська
Університет ім. Палацького готовий надати допомогу українським студентам та співробітникам, які перебувають в Оломоуці, у разі загострення конфлікту в Україні. За словами ректора УП Мартіна Прохазки, це яскраве вираження солідарності з країною, яка вільно обрала європейський шлях і прозахідну орієнтацію.
Україна вже тривалий час перебуває під потужним тиском з боку сусідньої Росії. «Ми дуже уважно стежимо за ситуацією на кордоні України та Росії. Хочу запевнити наших студентів і викладачів з України, які живуть серед нас, що ми готові підтримати їх у разі нападу на їхню батьківщину. Ми забезпечимо співпрацю з перекладачами, психологами, юристами та іншими фахівцями, чия допомога може знадобитися у разі конфлікту», – повідомив ректор УП Мартін Прохазка. Зараз в університеті ім. Палацького навчається близько 150 студентів з України, а працює два десятки співробітників.
Деякі викладачі вже пропонують свою допомогу. Як зазначає доцент Надія Шишкова з юридичного факультету УП, необхідно, щоб представники академічної та наукової сфери різних країн виступили проти загроз з боку Росії. «Як юрист і політолог, я знаю, що в нинішньому конфлікті йдеться також про пропагандистські цілі та бажання отримати політичні бали у російської громадськості. Тому загрозу застосування сили як засобу вирішення конфліктів слід рішуче і недвозначно засудити, і було б добре, якби це було проголошено від імені академічної спільноти», – заявила доцент, яка народилася в Україні та тісно співпрацює з університетом імені Тараса Шевченка в Києві у спільному грантовому проекті Jean Monnet Network.
Будь-яку допомогу та всі необхідні заходи координуватиме Волонтерський центр UP.
Не залишаймо Україну у біді
Я провела шість років в Україні і закохалася в цю країну: в людей, у міста, в культуру. Проте я намагаюся навіть і в цінеспокійні дні дивится на речі критично, не бути лише «фаном свого клуубу, хоча й визнаю, що це дуже важко. Тож якщо я не буду стовідсотково об’єктивною у наступних рядках, прошу пробачити мені, я намагалася бути неупередженою, але іноді почуття виходять на поверхню абсолютно спонтанно.
Ми часто з певною долею песимізму говоримо про середовище під назвою Захід, в якому ми живемо і працюємо. Сьогоднішній світ вже не той, яким був раніше, і все те, що від нього залишилося, неодмінно переоцінить покоління наших дітей. Ви лише подивіться на них. Вони нічого не цінують. І все ж ми – це цивілізація, культура з її надбаннями і, головне, - цінностями. Для європейського політика, інтелектуала чи, принаймні, журналіста цінності – це щось на зразок „добрий день“ і „до побачення“. Ми не можемо прийняти жодну дитину-мігранта лише за цінності, які він сповідує, бо зазвичай цінності є у всіх людей абсолютно однаковими. Ми повинні негайно прийняти їх усіх і цим врятувати весь світ.
В той час як Кремль шукає відповіді на внутрішньополітичні питання, розмірковуючи над картою колишнього Радянського Союзу і задаючись питаннями, як перемогти на наступних виборах? як пояснити людям, що їм не живеться так добре, як вони на те заслуговують? чому їхня держава не здатна працювати так, як би мала працювати? – ми в розпачі. Ми не дозволимо Росії сприймати країни навколо себе з погляду сутенера, будувати нову сферу впливу. Ми категорично проти.
Але з цим нашим „проти“ в Москві вже може започаткуватися нова серія анекдотів. Що нам завтра заборонить Європа? Французький сир? Італійське вино? А може, Оломоуцький сир?
Україна хоче приєднатися до Північноатлантичного альянсу. Так записано в її Конституції. Проте не лише це є вагомою причиною такої позиції. Українці побоюються, що могутній сусід на сході не дозволить їм належати до громади на заході, якщо вони не матимуть відповідного документу. І вони мають рацію.
В обговоренні можливої війни в Україні вже неодноразово прозвучало наше „ні“. Але завучало і звучить наше «так» щодо вступу України в НАТО в даний момент і в усі часи. «так»- щодо реальної допомоги у разі нападу Росії.
У нашому західному світі ми настільки цінуємо власний комфорт і добробут, що не бачимо сенсу й причини за все це боротися. І таке вже траплялося на нашому шляху.
Ненадання допомоги Чехословаччині в 1938 році не відвернуло світового конфлікту ані на рік. Європа не впоралася б із Другою світовою війною, якби американці як союзники лише кидали їй смачні консерви від організації УНРРА. Потрібно було трохи більше.
Це клубок проблем, головоломка, і, можливо, вона не має рішення – розумного рішення. Але схвально твердити, що Київ також бореться за наші цінності, що, безсумнівно, є правдою, і водночас боятися завершити Nord stream -2, означає заперечувати ті самі цінності.
Для того, щоб усім було зрозуміло. Я не стверджую, що ми повинні завтра відкрито заявити, що війна з Україною – це наша війна. Ніхто не хоче третьої світової війни. Але якщо ми залишимо Україну на самоті і зачекаємо, аби побачити, чим це усе обернеться і наскільки погано скінчиться, то не повинні обманювати себе і переконувати себе в тому, що ми стурбовані захистом наших іудейсько-антично-християнських коренів. Тоді ми принаймні повинні уважніше придивится до цих коренів.
Луція Ржегоржикова
Аспірантка, студентка навчального напряму Порівняльна слов`янська філологія, ФФ УП. З листопада 2014 до червня 2020 – керівник Чеського центру в Україні.